Олексій Хмара: «Якщо влада не любить антикорупційну інституцію, значить вона працює добре!»

Фото ti-ukraine.org
Фото ti-ukraine.org
202 переглядів

Експертне антикорупційне середовище здивував і насторожив нещодавній спротив Верховної Ради затвердити членом конкурсної комісії з формування керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції виконавчого директора добре знаної громадської організації Transparency International Україна Олексія Хмару.

Верховна Рада має делегувати у конкурсну комісію, що формуватиме керівництво Національного агентства, яке займатиметься оприлюдненням майнових декларацій усіх посадовців та перевірятиме їх, одного члена. Кандидатуру Олексія Хмари на затвердження парламенту подано від авторитетних громадських організацій – Центру протидії корупції, Реанімаційного пакету реформ та Transparency International Україна, до яких звернувся з відповідним проханням голова антикорупційного комітету Верховної Ради Єгор Соболєв.

Закиди народних депутатів, що виступили проти Хмари, зводились до такого: раніше відбулися збори громадськості, де ця кандидатура не була підтримана (Дмитро Сторожук – НФ); Олексій Хмара – відомий грантоїд, який на державні та недержавні кошти знищував громадянське суспільство, а ТІ взагалі зареєстрована у Кіровограді (Олег Мусій – БПП), і взагалі він – громадянин Росії (Юрій Чижмар – РПУ), у молодості був судимий за квартирну крадіжку і викупив дані про це з обласного реєстру (Тетяна Чорновол – НФ).

Олексій Хмара прокоментував аргументи опонентів-парламентарів так:

«Справді, 17 травня у клубі Кабміну відбулися збори громадськості. Вів їх Роман Греба, заступник міністра Кабміну, а до того – віце-шеф патронатної служби прем’єра Яценюка. Того самого, що фактично очолює Народний Фронт, від якого депутатствує Дмитро Сторожук. Так от, на тих зборах нікому не відомі 45 організацій обрали поміж себе чотирьох «представників», які мають представляти половину(!) конкурсної комісії з обрання керівництва Нацагентства з питань запобігання корупції. Обрали, звісно ж, так само нікому не відомих персон. Ми вTransparency International Україна не могли мовчати і підняли скандал. По-суті, зараз триває публічне протистояння з прем’єром Яценюком та його фракцією.

Щодо закидів пана Олега, то хотілося б, аби він назвав бодай один факт, коли я чи ТІ Україна отримували державні гроші, а особливо в часи Януковича. Це має бути десь записано, адже державні гроші видають під звіт. Я ж точно знаю, що такого НІКОЛИ не було. Бо ми принципово не беремо гроші у тих, кого потім перевіряємо.

До речі, про кожну отриману і витрачену гривню ми в ТІ Україна завжди публічно звітуємо. І робимо це вже багато років поспіль.

А от про грантожерів мені сподобалось особливо. Востаннє ця риторика звучала під час Євромайдану, коли Янукович і К протягали диктаторські закони, серед яких і закон про іноземних агентів. Їх список швидко склав той самий Олежка Царьов, в майбутньому – спікер парламенту сепаратистів з «Новоросії». І ТІ Україна була у тому списку однією з перших. Тож, коли пан Олег Мусій вживає таку риторику, то прошу назвати факти: де, що та як ми жерли? Або давайте судитись. Ми ж пропонуємо почитати наші річні звіти за останні кілька років. У них чітко написано, що ми змогли зробити в Україні і хто за це заплатив.

Я був членом трьох дорадчих органів, у тому числі у часи Януковича. Перший – Національний Антикорупційний комітет при Президентові України. Він створив його своїм другим указом. Ми довго радились командою і вирішили, що коли мій голос там буде єдиним від громадськості, я все ж маю максимально чітко просувати позицію незалежної громадськості про реальний стан справ у державі. Це мені вдавалось аж … два засідання. А на третьому я вийшов із скандалом, бо Янукович всупереч усім громадським і нашим протестам таки підписав зміни в тендерний закон, за якими потім почали безбожно красти гроші зі скарбниці держави. Я за подіями далі не стежив, але кажуть, після того комітет при Януковичу так і не збирався.

Другий – це Координаційна Рада з питань впровадження в Україні ініціативи Відкритий Уряд. Янукович заради гарного фото з Обамою у 2011 році підписав меморандум про приєднання України до ініціативи. А потім нічого не робив. І ми в ТІ Україна фактично примусили уряд України розробити нормальний план власної прозорості та почати його реально втілювати. А для контролю над урядом ми домоглися створення цієї самої Координаційної Ради. Вона зробила менше, ніж могла, але свого часу дуже і дуже посприяла, аби відкрити дані державного реєстру юридичних і фізичних осіб, почати відкривати інформацію про доходи видобувних галузей України (нафта, газ, корисні копалини). Жодних сентиментів уряду Азарова-Януковича ми не робили ніколи.

І, зрештою, третя ініціатива, членом якої я був – Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства, звідки так само вийшов на знак незгоди з політикою Януковича.

Transparency International не централізована організація з філіями у регіонах. Це – мережа, яка має свої осередки у різних країнах світу. І кожен такий осередок – місцева організація, яка пройшла доволі прискіпливий відбір, витримала незалежний аудит та довела свою відповідність суворим антикорупційним стандартам ТІ.

Так вийшло, що такою організацією в Україні стала ТОРО – місцева інституція з Кіровограда, яка за п’ять останніх років перетворилась на велику національну організацію із штаб-квартирою в Кіровограді та представництвами в кількох регіонах України, у тому числі й у Києві. З часом ми перейменувались і тепер звемося Transparency International Україна. У нас є дієве правління. А ще я, виконавчий директор, та ціла команда менеджерів з різних куточків України. І всі ми – офіційні представники Transparency International. На глобальному сайті ТІ є всі наші координати. Тож пану Олегу варто просто звернутись до першоджерела.

Так вийшло, що у далекому 1981 році я народився і виріс в Росії, у Республіці Комі. Я ніколи й ніде цього не приховував. На півночі Росії я жив до своїх 13 років, коли вся наша родина переїхала в Україну, у Кіровоград. Вже там, у 1998 році, я отримав паспорт громадянина України. З тих пір інших паспортів будь-яких інших країн світу я не мав і не маю. Це досить легко перевірити.

Про наш конфлікт із Тетяною Чорновол не знають хіба що ті, хто не читає національні медіа. Він почався більше року тому, коли щойно призначена Урядова уповноважена за антикорупційну політику почала кроїти антикорупційне законодавство під себе, у тому числі писати під себе законопроект про Антикорупційне бюро. А ми в ТІ Україна та Реанімаційному Пакеті Реформ це не дали зробити. І тоді ж почався потік бруду, образ, постійних звинувачень з боку Тетяни та її команди.

Особливо багато їх стало після того, як ми викрили пару бензинових схем (Сергій Пашинський, тодішній голова адміністрації президента – Олена Тищенко, його підлегла – Сергій Тищенко, друг Пашинського та відомий бізнесмен).

Щодо моєї судимості. Так, неповнолітнім 17-ти років, я був засуджений умовно на два роки за квартирну крадіжку. Після них та ще двох років випробувального терміну – у 2003 році, моя судимість була автоматично погашена у порядку, визначеному кримінальним кодексом. Тобто, за українським кримінальним законодавством з 2004 року я вважаюся особою, що не мала судимості і маю повне право не вказувати це у будь-яких офіційних документах. Уся ця нафталінова історія свідчить тільки про одне: для Тетяни Чорновол, відомої борчині з корупцією, закон є поняттям умовним. Чого тільки варта її публічна заява на камеру, що кнопкодавство не є порушенням законів і Конституції, а лише виробничою необхідністю.

З усього цього напрошується висновок, що депутати трохи загрались у політику. І використали авторитет власних мандатів не для того, щоб з’ясувати питання по суті, а щоб показати власну значущість. У результаті Рада досі не має свого представника у конкурсній комісії з обрання керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції. Чи погано це? Безумовно. Бо не маючи усіх вісьмох членів комісія просто не може почати працювати. А значить, орган, покликаний досліджувати стиль життя чиновників, відповідність їхніх статків задекларованому, прояви конфліктів інтересів у діяльності службовців тощо почне працювати у кращому разі в жовтні. А мав би почати цю роботу ще у квітні.

Тож безвідносно того, кого саме парламент делегує на членство у конкурсній комісії, це має бути людина, яка розуміється на роботі антикорупційних органів, знає як відбирати кращих з великого числа претендентів та на рівні з самими кандидатами, а може й краще, розбирається у нюансах складного антикорупційного законодавства. Зараз парламент вирішив, що цією людиною буду не я. Це його право. Але я прошу депутатів делегувати справді професійну людину, якою не будуть маніпулювати любителі поговорити про реформи та міжнародну підтримку.

Вочевидь, ми в Transparency International Україна добряче насолили багатьом народним обранцям. Бо хто б витрачав стільки запалу на дрібну рибу? Мене це особисто тішить – якщо влада сильно не любить антикорупційну інституцію, значить вона працює добре!»

Підготувала Світлана Орел

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>